Солотвино

Тра 13
2009

Солотвино – село Закарпатської області, яке знаходиться між Раховом та Тячевом (траса Р03). Свою назву село дістал, через багаті соляні поклади, які розробляються тут вже дуже давно.
Кілька мільйонів років тому на цьому місці був океан, частина якого згодом перетворилась на соляний пласт. Коли росли Карпатські гори, вони видавили цей соляний прошарок. Протяжність цього куполоподібного соляного масиву в Закарпатті – 85 кілометрів, далі він тягнеться аж до Середземного моря. Товщина соляного пласту в деяких місцях досягає півкілометра.

В 1976 році на шахті № 9 (товщина соляного шару – 280 метрів), була відкрита Республіканська алергологічна лікарня (зараз – Українська Алергологічна лікарня). Ще в середині минулого століття було помічено, що працівники соляних шахт не хворіють на астму чи туберкульоз. Соляні пари є чудовим профілактичним засобом проти цих хвороб.

Перше соляне озеро з’явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресус ще у минулому столітті. Потім площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 гектар. Вода у цих озерах є дуже соленою (30—32 г/л) і є корисною для лікування хвороб нервової системи, артритів, захворювань шкіри, радикулітів, плевритів.
Крім соляних озер у Солотвино є ще соляні шахти. Туди з’їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української аллергологической клініки лікують астму, алергію, бронхіти за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовують метод спелеотерапиї — використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі шахти маємо в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, ніж у звичайному повітрі, та підтримується стабільна температура 23 градуси і відносна вологість 20-60 %. Лікування проводиться протягом 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від виду захворювань.

Солотвино

Путівки в цю лікарню колись розподілялись між союзними республіками. Наприклад, Прибалтика мала одну дорослу та одну дитячу путівку на лікувальний курс. Казахстан – по чотири, Росія – десять тих і тих. Нині лікарня приймає до 3000 хворих на рік. Хворі, або проводять там день, або просто сплять в палатах вночі. Під землею підтримується стабільна температура 22-23 градуси й вологість. Після курсу лікування можна назавжди позбутися бронхіальної астми.

В підземній лікарні навіть є християнська капличкав.

Капличка в Солотвино

З історії відомо, що сіль в цій місцевості добувалась ще за часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н.е.). В деяких шахтах в Солотвино були знайдені римські монети ІІ –IV століть н.е.
В перше письмово згадується Солотвино/Солотвину в ХIV столітті. В грамоті угорського короля Владислава згадується, що у 1360 році молдавський/волоський воєвода Драгуш одержав у своє володіння декілька сіл Марамогрощини, в тому числі й Солотвино.

Соляні шахти того часу були найціннішим скарбом Карпатського краю і давали найбільші доходи урядові Угорщини. В соляних копальнях поряд з закріпаченими селянами також працювали засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів сильно залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т.зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140-150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв’язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених з мотузок або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у ХVІ – першій половині ХVІІ століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були: клин, кайло, молот, чекан, тачка, лопата, ноша і мішок.