Драгобрат

Драгобрат


Драгобрат” – це гірколижний курорт, який розташований на висоті 1300—1400 метрів над рівнем моря поблизу поселення Ясиня в Закарпатській області. Це є найвища лижна база на Україні.

Підковоподібне розташування гірських масивів Свидовецького хребта створило унікальні природні умови для лижного спорту та забезпечує наявність стабільного снігового покриття з листопада по травень. Тут є добре розвинена туристична інфраструктура для любителів активного відпочинку зимою та влітку.

Драгобат межує з горою Стіг (1707 м над рівнем моря) і гірським масивом Близнюка (1883м над рівнем моря). Тут майже завжди зимою є сніг незважаючи на теплі зими. Сніг на курорті Драгобрат є навіть тоді, коли на інших гірськолижних курортах про нього вже давно немає. На Драгобраті добре розвинена туристична інфраструктура. Є кілька туристичних баз, багато міні-приватних готелів, де кожен може обрати собі відпочинок за ціною та вподобаннями. На Драгобраті є траси всіх рівнів складності – починаючи від навчальних і закінчуючи екстремальними трасами для професіоналів. Тут є прокат різноманітного гірськолижного спорядження і сноубордів, освітлені траси, досвідчені професійні інструктори.

Витяги Драгобрат

Витяги Драгобрат

Основні витяги на Драгобраті розташовані на схилах гори Стіг, бугельні – довжиною біля 1000 м. Також є ще кілька коротких витягів, але у багатосніжні зими їх часто засипає снігом.
Бугельні витяги розташовані зліва і по центру майже плоского безлісого схилу і закінчуються за 500 метрів до вершини гори Стіг. Схил є плоским і рівним, без перепадів висот, зі стабільним кутом схилу 12..19°, легкий для подолання навіть для початківців.

Tags: , ,



Тростян

Тростян


Село Славське відоме горою Тростян, де є самі кращі схили й траси.

На схилах Тростяна є крім крісельної дороги є ще й 8 бугельних витягів – два центральних, північний, чотири західних та дитячий бебі-ліфт коло центральних витягів. Офіційно визнається 11 трас, але реально можна прокласти маршрут самому, будь-якої складності. Варто зазначити, що “чайникам” дуже рекомендується вирушати на Тростян, тільки після здобуття елементарних навиків катання на лижах. В іншому випадку, є шанс спускатися з вершини виключно на власній дупі, а це близько кілометра при перепаді висот у 700-900 метрів.

Гора Тростян. Схема гірколижних спусків.

Гора Тростян. Схема гірколижних спусків.

Славське – місце тренування національної збірної, краса Тростяна, що зачаровує, унікальні можливості для фрірайда, спусків на будь-який смак – перелік не повний, але самодостатній.

Tags: ,



Славське – гірськолижне село в Сколівському районі Львівської області, яке розташоване в долині річок Опір та Славка, на гірському хребті Бескиди (Славські або східні Бескиди). Село є справжнім гірськолижним курортом українських Карпат.
Славське оточене горами Високий Верх (1243м), Тростян (1232м), Клива (1072м), Плітки (1037м), Писана (1036м), Менчіл (1072м), Ільза (1064м), Маківка (1033м).

Славське

Славське

В історії вперше згадкується про ці місця в 1015 році. Історія села починається за Київської Русі, коли після вбивства Святополком Володимировичем Окаянним своїх братів Бориса та Гліба, ще інший один їх брат – Святослав (князь древлянський), сильно налякався. Він мав намір перечекати лихі часи за Карпатськими горами, в угрів. Проте йому не пощастило – армія Святополка нагнала Святослава недалеко від с.Славське й вбили його у верхів`ях річки Опір. Відбулося це вбивство в 1015 році.

Пізніше ці землі входили до складу Галицько-Волинського князівства, а після його занепаду – до складу Великого князівства Литовського. Згодом ця місцевість переходить до Польщі. Селище належало графам Потоцьким, потім Євгену Кінському. Саме він продав ці землі австро-угорському барону Гределю. Його палаци й досі збереглися в містах Сколе та Майдан. В самому Славському панських маєтків не було, це був аграрно-тваринницький придаток сколівських та тухлінських володінь Гределів.

В 1878 році, з ініціативи австро-угорського цісаря, будується залізниця від Стрия до Мукачево. Вона проходила через Славсько й довгий час називалась “цісарською” залізницею.
В кінці ХІХ – на початку ХХ століття ця місцевість набуває все більшої туристичної та лижної популярності. У 1901 році в цих краях, за словами місцевого краєзнавця Юрія Микольського “був висаджений перший лижний десант”. З тих пір, завдяки прокладеній залізниці через Славське, це село набуває все більшої популярності серед любителів гірськолижного туризму. Ще в 20-30 х роках ХХ ст. в Славському були збудовані трампліни на горі Погар. На цій горі та на горі Ільза проводилися змагання з лижних видів спорту.



Солотвино – село Закарпатської області, яке знаходиться між Раховом та Тячевом (траса Р03). Свою назву село дістал, через багаті соляні поклади, які розробляються тут вже дуже давно.
Кілька мільйонів років тому на цьому місці був океан, частина якого згодом перетворилась на соляний пласт. Коли росли Карпатські гори, вони видавили цей соляний прошарок. Протяжність цього куполоподібного соляного масиву в Закарпатті – 85 кілометрів, далі він тягнеться аж до Середземного моря. Товщина соляного пласту в деяких місцях досягає півкілометра.

В 1976 році на шахті № 9 (товщина соляного шару – 280 метрів), була відкрита Республіканська алергологічна лікарня (зараз – Українська Алергологічна лікарня). Ще в середині минулого століття було помічено, що працівники соляних шахт не хворіють на астму чи туберкульоз. Соляні пари є чудовим профілактичним засобом проти цих хвороб.

Перше соляне озеро з’явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресус ще у минулому столітті. Потім площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 гектар. Вода у цих озерах є дуже соленою (30—32 г/л) і є корисною для лікування хвороб нервової системи, артритів, захворювань шкіри, радикулітів, плевритів.
Крім соляних озер у Солотвино є ще соляні шахти. Туди з’їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української аллергологической клініки лікують астму, алергію, бронхіти за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовують метод спелеотерапиї — використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі шахти маємо в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, ніж у звичайному повітрі, та підтримується стабільна температура 23 градуси і відносна вологість 20-60 %. Лікування проводиться протягом 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від виду захворювань.

Солотвино

Солотвино

Путівки в цю лікарню колись розподілялись між союзними республіками. Наприклад, Прибалтика мала одну дорослу та одну дитячу путівку на лікувальний курс. Казахстан – по чотири, Росія – десять тих і тих. Нині лікарня приймає до 3000 хворих на рік. Хворі, або проводять там день, або просто сплять в палатах вночі. Під землею підтримується стабільна температура 22-23 градуси й вологість. Після курсу лікування можна назавжди позбутися бронхіальної астми.

В підземній лікарні навіть є християнська капличкав.

Капличка в Солотвино

Капличка в Солотвино

З історії відомо, що сіль в цій місцевості добувалась ще за часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н.е.). В деяких шахтах в Солотвино були знайдені римські монети ІІ –IV століть н.е.
В перше письмово згадується Солотвино/Солотвину в ХIV столітті. В грамоті угорського короля Владислава згадується, що у 1360 році молдавський/волоський воєвода Драгуш одержав у своє володіння декілька сіл Марамогрощини, в тому числі й Солотвино.

Соляні шахти того часу були найціннішим скарбом Карпатського краю і давали найбільші доходи урядові Угорщини. В соляних копальнях поряд з закріпаченими селянами також працювали засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів сильно залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т.зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140-150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв’язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених з мотузок або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у ХVІ – першій половині ХVІІ століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були: клин, кайло, молот, чекан, тачка, лопата, ноша і мішок.

Tags: ,



Вуж

Вуж


Вуж – річка в Закарпатській області, яка витікає з південних схилів Бескидів біля Ужоцького перевалу. Довжина річки в межах Закарпатської області — 107 км, площа басейну — 2750 км.кв. Пересічна ширина – 30 метрів. Вуж бере початок на висоті понад 1250 метрів над рівнем моря. На висоті 260—720 м приймає річки Лютянку, Тур’ю, Ублю, Кострину та інші притоки і стає потужною річкою. Майже до міста Ужгород зберігає гірський характер. Дно річки кам’янисте, біля селища Вел.икий Березний галечне, а в м. Ужгороді і нижче у берегів замулене. На берегах Вужа розміщені такі населені пункти, як Волосянка, Ставне, Жорнава, Кострина, Великий Березний, Перечин, Кам’яниця, Ужгород.

Виток річки знаходиться на висоті 970 км біля підніжжя Верховинського хребта, де два потічки Уж та Ужок зливаються в єдину річку Уж. Огинаючи схили гірських хребтів, біля міста Ужгород виходить на рівнинну територію і перетинаючи лінію державного кордону, на території Словаччини впадає у річку Лаборець.

Річка Вуж – транскордонна і будь-яка діяльність на словацько-українських прикордонних водах проводиться у відповідності до Угоди між Урядом України і Урядом Словацької Республіки з питань водного господарства на прикордонних водах.

Tags:



Чорна Тиса

Чорна Тиса


Чорна Тиса річка Закарпатської області, яка бере свій початок з Вододільного хребта на схилах гори Братковська (1792 м над р. м.).
В селищі Ясінях в неї втікає річка Лазещина, що витікає із західних схилів Чорногори (2000 м над р. м.), а північніше Рахова зливається з Білою Тисою, яка починається багатьма витоками з південних схилів Чорногори та північних схилів Мармароського кристалічного масиву (1942 м над р. м.). Ця річка несе багато часток вапняку, мармуру, тому вода в ній білувата, звідки й назва Біла Тиса. Після свого початку вона зберігає характер гірської річки на протязі більш як 150 км — до селища Королева.
Нижче по течії Тиса утворює заплави і стариці, русло заболочується, течія сповільнюється. Під час повеней вона затоплює великі площі, тому в її низовинах побудовані дамби. Несучи велику кількість твердого стоку, викликаного ерозією гірських схилів, ріка відклала між дамбами потужний шар намулу. Тому дно річки піднялося вище угідь, розташованих за межами цих дамб. Це спричинює велику загрозу виходу її під час повеней з берегів. З допомогою системи каналів Тиса у середній і нижній частинах течії з’єднується з Дунаєм. Вона судноплавна до міста Домбрада. Після реконструкції русла, що передбачено проектом, вона буде судноплавною аж до Загоні та Чопа.

Tags:



Бескид

Бескид


Бескиди — система гірських хребтів у південній частині Карпатських гір, які знаходяться у межах Польщі, України, Чехії й Словаччині. Довжина бескидів становить понад 300 км. Висота гір – до 1 725 р. – (г. Баб`я Гура). У 1999 році в цій місцевості був створений національний природний парк «Сколівські Бескиди».

Бескиди можна поділити на Західні (середньовисокі гори) і Східні (розташовані на Львівщині смугою довжиною понад 100 км, шириною до 18-30 км; висотою 800—1 000 м). Схили гір покриті буковими й ялино-смерековими лісами, а на безлісних вершинах і полонинах знаходяться альпійські луки. Гори представлені крейдовими й третинними вапняками, сланцями й піщаниками.
Корисні копалини на території бескид такі: поклади нафти, калійної солі, озокериту, будівельних матеріалів і т.п.

За структурою земної поверхні Сколівські Бескиди є асиметричними геологічними складками-трісками (хребти), які начебто налягають одна на одну, при цьому створюючи своєрідний рельєф. У місцях виходу піщаників часто трапляються скельні утворення. Ці утворення є під охороною як геологічні пам’ятки природи. Гірські хребти мають широкі короткі гребені. Вершини їх є округленими, а схили є відносно похилі й м’які, що пояснюється мінералогічним складом гірських порід — вони легко піддаються фізичному вивітрюванню.

Привабливими є гірські схили Бескид для гірськолижного туризму (відпускного, сімейного). Цікавим прикладом прикладом є гора Тростян, підніжжя якої знаходиться за 2 км від смт Славське (Сколівський район). Гора Тростян є центром гірськолижного спорту й туризму.

У Бескидах зустрічаються кам’яні розсипи, стрімкі стрімчасті скелі – «греготи», «бескиди». Назва гір «Бескиди» дехто зв’язує із плем’ям якихось «біссів», які жили тут. Також є інша версія назви – грецьке слово, що означає «пасовище, полонина». Проте, Бескиди завжди були прабатьківщиною українською народностей – бойків.

Tags: ,



Тиса

Тиса


Тиса – гірьска карпатська річка, яка являється однією з найбільш великих приток р. Дунаю. Її довжина становить 966 км. На території України розташоване лише верхів’я ріки, довжина якого становить понад 201 км.

Тиса бере свій початок на півночі від міста Рахова злиттям рік Чорна й Біла Тиса. Річка Тиса має такі праві притоки: Тересву, Смикаю, Рику, Боржаву, Латорицу й Уж. Всі вони своїми руслами прорізають гори й разом з водами несуть камені, пісок, намул, які відкладаються в низов’ях рік. Більшість їх мають водоспади, пороги, круті берегові схили.

Після виходу з гір характер Тиси різко змінюється. ЇЇ долина розширюється, береги стають низькими, течія – тихою і спокійною. Русла розбиваються на рукава. В багатьох місцях річка починає змінювати своє русло, блукаючи по заплаві, у результаті чого утворяться заплавні водойми, прибережжя яких заболочуються. Під час зимових відлиг, весняних паводків, літніх і осінніх дощів рівень води в Тисі різко підвищується. Різниця між високим і низьким паводком відрізняється в різні пори року. Для Тиси вона становить від 7 до 10 м.

У верній течії Тиса – гірська ріка, яка протікає в розламі гірського хребта, покритого лісами. Обидва схили долини в цих місцях є крутими і високими. Місцями вони є й берегами ріки, опускаючись безпосередньо у воду. Течія ріки є дуже стрімкою (2-3 м/с), що перейти річку у брід є тяжко, незважаючи на мілководдя. Глибина ріки становить 0,3-1,2 м, ширина – 10-40 м. Дно Тиси є кам’янисте, у руслі зустрічаються валуни.

Гірський характер Тиса зберігає до с. Великого Бичкова, нижче якого вона змінює західний напрямок на північнозахідний, протікаючи паралельно схилам відрогів гірського хребта. Долина ріки розширюється до 8-9 км, утворюючи широку заплаву, складену з пухких відкладень. Прибережні луки чергуються із чагарниками й рідкими дубовими й березовими гаями. Швидкість течії тут зменшується, досягаючи 1,2-2 м/с. Русло ріки розширюється до 50-100 м, глибини становлять до 1 м на перекатах і до 4 м на плесах. Русло дуже звивисте, часто дробиться на рукава, розділені островами. У таких місцях ширина русла може досягати 1 км.

Нижче м. Хуста Тиса знову перетинає гірський хребет. Долина її звужується, ледве перевищуючи по ширині 1 км. Береги стрімчасті, їхні схили покриті лісами. Такий характер ріка зберігає до виходу з гір на Закарпатську низовину – до с. Виноградового. Ширина заплави тут збільшується до 20 км і більше. Заплава складається із суглинку й глини із прошарками піску й торфу. У заплаві є багато боліт, стариц. Русло ріки дуже хвилясте. Ширина його – не більше 80-130 м, глибини в середньому не перевищують 1-2 м. Швидкість течії річки зменшується до 0,6-1,2 м/с. Ріка несе багато часток, які нижче за течією осідають на дні. У гірських ділянках дно русла покрите піском з галькою, а у рівнинних – піщані перекати чергуються з мулистими місцями.

Водний режим Тиси значною мірою залежить від річного розподілу опадів. Весняна повінь тут починається в березні й триває до травня, коли в горах тане сніг. У рівнинній частині повінь є більше тривалою, ніж у гірській. У гірських ділянках підйом рівня води спостерігається влітку й восени в період випадання рясних дощів. Найбільш низький рівень води буває із грудня по лютий і в серпні – вересні.

Гірські ділянки Тиси взимку не покриваються льодом через велику швидкість течії. Трохи нижче за течією в суворі зими утвориться слабкий лід, а в рівнинній частині лід тримається від 1 до 3 місяців, досягаючи товщини 0,2-0,5 м.

У верхній течії Тиси найбільш численними є такі риби: форель, харіус, єлець-андруга, гольян, бистрянка, линь, підкаменщик, рідко зустрічається лосось дунайський. У її середній течії частіше виявляються головень, єлець-андруга, гольян, уклейка, бистрянка, подуст, вусань, пічкур, голець, щипівка, линь, рідко – стерлядь, лосось дунайський, ялець, рибець, чехоня, чоп. У нижній течії Тиси в уловах частіше зустрічаються щука, головень, гольян, плотва, уклея, быстрянка, белоглазка, подуст, вусань, пічкур, горчак, щипівка, сом, линь, смугастий йорж, рідше – рибець, чехоня, окунь, судак, йорж і інші види.

Tags:



Озеро Синевір – озеро завального походження у Міжгірському р-ні Закарпатської обл. поблизу с.Синевирська Поляна (Географічноа енциклопедія України). Лежить на південних схилах Ґорґан в улоговині, яка утворена горами Озерна (1495 м), Сленізор (1235 м) та відрогом Вододільного хребта на висоті 987 м над р.м. Площа озера становить 7 га, середня глибина – 16-17 м, максимальна – 24 м. Улоговина озера є видовжено-округлої форми і утворилася внаслідок обвалу скель та перекриття долини гірського потоку. Живиться озеро Синевір поверхневими і атмосферними водами. З нього витікає невеликий струмок (басейн Тереблі). Вода в озері є слабомінералізована, чиста, прозора, має сталу температуру (+11°). Береги поросли лісом, водяна рослинність розвивається лише вздовж прибережної смуги. Фауна представлена окремими видами мікроскопічних ракоподібних, є форель. Озеро належить дох природного національного парку Синевир. Озеро утворилося 10 тисяч років тому на висоті 989 метрів над рівнем моря…

Синевір

Синевір


Синевір є справжньою красою і “перлиною Карпат”. Саме так люблять називати Синевірське озеро. Про озеро є лірична легенда, смисл якої зводився до любові, , двох молодят зі сліз яких й утворилось озеро. Дві дерв`яні скульптури, що стоять на берегах Синевірського озера, присвячені сами тим закоханим. Згідно з легендою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.

Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом Національного природного парку “Синевир” і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4-5 гектарів, його середня глибина становить 8-10 м, максимальна – 22 м.

До озера веде тікльи одна дорога, яка піднімається в гору вздовж річки. За кілометрів десять до села Синівірська поляна розташована гребля, яка створює велике водосховище. Картина, що відкривається з дороги, є досить не типовою для Карпат, можна сказати – унікальною. Колись там був музей лісосплаву на Чорній Ріці, але після чергової повіні він дуже сильно зруйнувався.

Біля озера є парковка та невеличкий готель з чудовим ресторанчиком. Для любителів попаритися є навіть сауна.
Навколо озера, що не таке вже й велике, можна обійти хвилин за двадцять. Прокладена чудова стежка з дошок, що на схилах має навіть поручні.

Оминаючи озеро можна потрапити в різні природні зони Карпат, луги, хвойний ліс, болотце, буковий ліс, гірський струмок.

Tags:



 
 




Баннерная сеть BANNER.UA