Струмок
Природні карпатські водойми сильно відрізняються від рівнинних. Це зумовлено особливостями гірського рельєфу та клімату. В Карпатах густота річок змінюється залежно від висоти над рівнем моря: від 1—1,5 км/км2 в горах до 0,3—0,5 км/км2 на Прикарпатті.
Вододільно-Верховинське пасмо гір, Горгани, Чорногора та Марамороські Альпи є основними гірськими масивами Українських Карпат, які розподіляють стоки у південному (до Тиси) та північно-східному (до Сану, Дністра, Пруту і Серету) напрямках.
В водному режимі карпатських річок та інших водойм і в розподілі гідрофауни сильно простежується висотна зональність. У більшості дрібних гірських річок і струмків існує лише верхня частина або верхня і перехідна; і тільки у більших рік (Латориця, Тиса, Прут, Серет, Дністер) наявні всі 3 частини. В гірській частині — вище 200 метрів над рівнем моря у Закарпатській і вище 300—400 м у Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях — швидкість течії річок становить понад 1,5 м/сек, (часто 3—5 м/сек.). Вода в них прогрівається до 18° (здебільшого до 16°), вміст кисню становить менше 14 мг/л, спад русла — 20 м/км (високо в горах досягає 100—200 м/км). Карпатьскі річки мають багато порогів, водоспадів. Їх дно вкрите великими брилами й уламками гірських порід. Вода має мало планктону і бентосу, загальна біомаса яких не перевищує 0,005 ц/м.куб. Тому ці частини карпатьських річок придатні для розмноження і життя лососевих риб.
У нижній частині річок — нижче 120—150 метрів над рівнем моря — швидкість течії не перевищує 0,7 м/сек, (здебільшого 0,2—0,3 м/сек.), а під час паводків досягає 15 м/сек. Температура води в ріках літом — понад 22°, вміст кисню — 8 мг/л, спад русла —3,5 м/км. Річища здебільшого вкриті піском, глиною, намулом, також мають багато вирів. В цих місцях ріки багаті планктоном і бентосом, загальна біомаса перевищує 0,01 ц/м.куб. Ці ділянки річок є непридатними для життя лососевих риб. До них належать нижні течії всіх річок Закарпатської низовини і деякі водойми Передкарпаття.
Середні, або передгірні ділянки річок характеризуються такими показниками: швидкість течії — від 0,7 до 1,5 м/сек, температура води — 16—22°, вміст кисню — 10 мг/л, спад русла — від 15 до 20 м/км. Дно річищ кам’янисте, рінисте або крупно галечникове. Середні ділянки річок зимою придатні для життя лососевих, влітку сюди часто заходять риби з нижніх ділянок.
З усіх карпатських річок 455 мають довжину понад 10 км, 39 — понад 50 і тільки 4 (Тиса, Дністер, Прут, Серет) — понад 200 км. Майже всі ці ріки починаються дрібними витоками і струмками переважно на висоті 1000 метрів над рівнем моря. Живлять їх дощі, сніги та глибинні джерельні води. В межах України Дністер має 236 приток, Тиса —134, Прут — 107, Серет — 26. Середньорічний стік води у річках Закарпаття такий же, як і в річках Передкарпаття та Буковини разом взятих (7,5 млрд. м3), хоч площа водозбірного басейну майже в три рази менша. Це означає, що щорічний стік води з одиниці площі південних схилів Українських Карпат майже в 3 рази більший, ніж з північних, характеризується високою інтенсивністю, що зумовлено кількістю опадів, малою водопроникністю гірських порід, наявністю стрімких схилів. Стік води максимальним буває під час опадів і танення снігу і може перевищувати мінімальний стік у 200 разів.
Паводковий режим карпатських річок формується в умовах складного рельєфу, неоднорідних ґрунтів, різних кліматичних відмінностей, які зумовлені вертикальною зональністю і ступенем лісистості водозбірної площі. Паводки не пов’язані з окремими сезонами року і майже повністю залежать від зливових дощів та швидкості танення снігу в горах. Невеличкі карпатські річки та струмки, що ледве обмивають виступи дна, за короткий проміжок часу здатні перетворюватися в бурхливі потоки, які можуть затоплювати долини, руйнувати береги, гідроспоруди, зносити мости, прибережні будинки, розмивати шляхи, нести величезну масу грунтів і каміння. Весняні паводки в Карпатах завдають значної шкоди рибництву: затримують хід рибна нерест, розмивають нерестилища, зносять мальків. Середньорічний стік води найвищий у, Тисі — 250 м.куб./сек. Дуже високий він у Дністрі — 230 250 м.куб./сек, Пруті — 70, Латориці — 45, Стриї — 40 м.куб./сек.
Бурхливій течії гірських потоків під час паводків не можуть протистояти потужні брили гірських порід вагою в кілька тонн. При паводках сильно нарощуються і поглиблюються русла, пошкоджуються водогосподарські споруди. При високій насиченості стоку твердими речовинами гірські річки іноді можуть перетворюватись у грязекам’яні потоки. Особливо небезпечними вони є, коли несуть уламки криги:. Це згубно діє на рибне населення річок, зокрема лососевих. Найбільшою селективністю характеризуються річки басейну Пруту, де розвитку селів сприяють зсуви, що виникають внаслідок зниження ґрунтозахисних властивостей лісу. Середньорічна каламутність карпатських річок коливається в межах від 200 до 700 г/м3 і навіть більше, абсолютна — може досягати 1500—2000 г/м3. Найбільшою вона буває під час паводків у місцях виходу річок з гір у передгір’я. Води рік в цей час зберігають ще значну швидкість течії, а протиерозійна стійкість берегів і ґрунтів тут ослаблена господарською діяльністю людини. Тиса і Прут каламутні від 100 до 230 діб на рік, Дністер, Стрий і Латориця — від 95 до 206. Каламутні води річок негативно впливають на рибництво: весною затримують початок нересту, гальмують розвиток ікри.
Дністер щорічно виносить з Карпат близько 2 млн. тон кращих ґрунтів, Прут — до 1 млн., Тиса — до 1,5 млн. тон. За останні десятиріччя величина твердого стоку, особливо ерозійного походження, дещо зменшилася. Крім поверхневої, руслові процеси карпатських річок викликають ще глибинну ерозію: утворюють хаотичні заглиблення, що нарощують дно. Інтенсивність ерозії збільшується після виходу річок з гірських улоговин у передгір’я та міжгірні долини. З уповільненням течії частина наносів осідає, утворюючи перепони течії, яка руйнує береги, вимиває нові річища, протоки, затоки, меандри, рукави тощо.
Ріки Карпат мають порівняно короткий і нестійкий період сковування льодом. Найраніше настає похолодання, тобто мінусові температури повітря, в горах, що сприяє ранньому утворенню криги на річках. Причому чим вище, тим вона з’являється раніше. Швидка течія утруднює формування льодового покриття. В мілких річках спостерігається намерзання льоду на дні. Виникають умови, несприятливі для нересту струмкової форелі, минька, для розвитку їх ікри. Оптимальні природні нерестилища для струмкової форелі знаходяться на тих ділянках гірських річок, у які в достатній кількості надходять джерельні та термальні води, де намерзання льоду на дні не буває.
Різні кліматичні, погодні, гідротермічні та інші умови на окремих ділянках одних і тих же річок спричиняють велику різноманітність у льодовому режимі. Найраніше лід з’являється у верхів’ях гірських річок у вигляді забережнів, дещо пізніше — на передгірних і найпізніше — на низинних ділянках. Проте Дністер і Прут часто починають вкриватися льодом у нижній частині. Це буває при поступовому переміщенні холодних мас повітря під впливом сибірського антициклону з північного сходу на південний захід Тиса, Латориця, Уж. на Закарпатській низовині замерзають у першій половині грудня, а скресають у першій декаді лютого. У Передкарпатті формування льодоставу відбувається на 15—20 днів раніше, а скресання — на 15—20 днів пізніше. Проте навіть у найсильніші морози (—30°) верхні і частково середні ділянки гірських річок, де швидкість течії перевищує 1 м/сек., не вкриваються льодом. Завдяки цьому в них зберігається оптимальний кисневий режим, що дуже важливо для зимівлі риб, особливо лососевих. У карпатських річках зимою загибелі риб від задухи не буває. На Закарпатті льодовий покрив річок майже щозими порушується частими відлигами, інколи з рясними теплими дощами, що сприяє утворенню льодових заторів. На Дністрі, Тисі, Латориці, Ломниці, Бистриці, Рибниці, Пруті, Черемоші вони спостерігаються майже щороку і згубно діють на зимуючих риб. Адже великі маси криги, що зносяться течією, часто сягають дна ріки, борознять його.
Тривалість періоду, вільного від льоду, на річках Передкарпаття становить в середньому 250 діб на рік, на Буковині — 280, на Закарпатті — 320 і більше. Протягом останніх 30 зим на Ужі, Латориці, Тисі і Боржаві 15 разів зовсім не було льодового вкриття, тричі воно трималося 14—20 діб і тільки 2 рази — 46 і 55 днів. Суцільне сковування льодом стариць, меандр, зимувальних ставків, озер, боліт та інших слабо проточних водойм надто небезпечне для рибного населення та іншої гідро фауни. На Закарпатській низовині вже на 3—5-й день після встановлення суцільного льоду на болотах і староріччях риби гинуть від задухи. Під льодом швидко утворюється несприятливий для життя газовий режим: адже у стоячих водах швидко нагромаджується аміак, вуглекислота, сірководень, метан, нітрити, які потрапляють у них під час злив разом з ґрунтом і мінеральними добривами, гербіцидами тощо.
Водоносність річок Українських Карпат здатна забезпечити нормальні умови для життя риб навіть у найпосушливіші роки, під час максимального обміління. Але в такі періоди утруднюється водопостачання деяких водойм, в яких розводять коропа та інші промислові риби.
0